Вот история, наркомана-рэпера,
Как я купил кодеин, и жизнь сдохла.
В стремном магазине я работал раньше,
Продавая закладки, словно волшебник с глазками вспять.
Вещество жаждал каждый клиент мой,
Барбитураты, орехи - все это дар мой.
Продавал товар в темных переулках,
Чувствуя, как кайфанул все мои халка.
Но я был готов рискнуть тем, что есть,
Чтобы попробовать кристаллы и позабыться навсегда.
Мой магазин был темным лабиринтом,
Где за каждым углом тебя поджидали преступники.
Закладки у меня были великолепные,
Каждый клиент кайфовал, чувствуя дрожь внутри себя.
Один раз ко мне подошел парень молодой,
С дикими глазами, словно угрожающий ночной.
Он сказал: "Дай кайфануть, дай орех вкусить,",
И я понял, что он на мою закладку готов был пуститься.
Но я стал нервничать, сознание мутное,
Боялся, что его парням придется пострадать.
И вот я ему сказал: "Подожди немного,",
В руке своей сжимая пачку с кодеином и кокаином.
Я дал ему все по справедливости,
Чувствуя себя тем самым наркодепутатом.
Он ушел улыбаясь, счастлив и весь вкрутился,
А я остался один, со своей испорченной душой.
По утрам я бродил по улицам сонным,
Скрывая свою наркозависимость ото всех.
Но однажды мне долго не дождаться пришлось,
Когда к Отцу Горе обратился, молился и плакал.
Жизнь превратилась в облако дымное,
И я потерялся в этом огромном пустом океане.
Кристаллы, закладки, вещества в моей крови,
И я понял, что такая жизнь - это просто негатив.
Однажды я встретил девушку незнакомую,
Она сказала: "Тебе нужно остановиться, друг мой".
Она рассказала мне о пути к исцелению,
И я понял, что пора вернуться на земли прекрасные.
Постепенно я отказался от кайфа,
Стал искать смысл в жизни, будиться поутру натурально.
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!